logo ГоловнаІсторії
Героїв
Благодійний
Аукціон
Контакти
ПЕТРО ГАПОНЮК
Петро Гапонюк
ВІК: 20 років

МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ:  з селища Берестівець, що поблизу Умані

СЛУЖИВ:  На фронт пішов добровольцем  1 серпня 2014 року. Мій батальйон перше зайшов в Попасну, потім Дебальцево, потім село Луганське. А потім мене перевели в мій батальйон, з яким я спочатку формувався, в 15 окремий горно-піхотний батальйон в Чорнухіно.

ЙОГО ІСТОРІЯ:

Я був повар.

Годували добре?

Так, звісно.

Що готували?

Та все готували, що давали. Каші, супи, борщі, все повністю.

А що хлопці любили найбільше?

А вони все їли, там перебирати нема коли.

Волонтери щось приносили, допомагали вам з харчуванням?

Звичайно. Волонтери багато чого для нас зробили. Навіть більше, чим потрібно було. Що я можу сказати – волонтери дуже багато допомагають. І речі теплі, і їжа. Всього вдосталь, все є.

А скільки ти щоденно мусив нагодувати бійців?

А хто схоче, той і їсть. Як на полігоні, то ми варили на 500 людей, а там варили на 200, а потім вже зменшувалось, зменшувалось.  Забирають всіх на блокпости, там самі собі варять.

Твоє враження, зараз в 2015 році забезпечення армії хороше, чи так само недостатнє як і раніше?

Як сказати, техніка потрібна і все. Техніка і ті, хто вміють нею користуватися.

А навчання зараз відбуваються хороші вже?

Я не знаю, нас там не вчили, ми самі вчилися.

І як же повар постраждав через міну?

Коли починає йти піхота, то ти вже не повар, а обичний солдат. Там всі солдати.

Солдат, 20-ти річний  Петро Гапонюк з селища Берестівець, що поблизу Умані. На фронт пішов добровольцем  1 серпня 2014 року.

Трохи боявся.

А чому пішов тоді?

Побороти свій страх.

«Ми заходили, перший батальйон. Мій батальйон перше зайшов в Попасну, потім Дебальцево, потім село Луганське. А потім мене перевели в мій батальйон, з яким я спочатку формувався, в 15 окремий горно-піхотний батальйон в Чорнухіно.

Саме село Чорнухіно. Я там пробув в тому батальйоні недовго, десь днів 20, може трошки більше. Бо я був до другого батальйону прикомандирований.

У нас йшов наступ піхоти, вони почали стріляти з подствольних гранатометів, і граната розірвалась між мною і другом».

Двадцятилітнього солдата-повара Петра Гапонюка поранило 20 січня. Він по-хлопчачому тішиться, що  руки – ноги цілі.  Його мама, сестра та кохана  також з нетерпінням очікують його вдома.

«Осколок зайшов в живіт, рвані рани на руці і кістку перебило на руці. І все. Ноги цілі, все ціле. Ну і осколкові поранення лиця.

Ну доки що не хочу нічого згадувати. Мені не важко, просто не хочеться пока. Вже в другому місті хочеться віддихнути».

Таким, як він молодим хлопцям, які зараз готуються до мобілізації в зоу бойових дій. Петро Гапонюк переказує вітання.

«Щоб не боялися. Хто саме більше боїться, той самий перший погибає.  Я знаю, дуже багато хто вже загинув. Ось недавно теж із Умані загинув. Йому було вже за 30, але я його знав. Ми разом йшли на мобілізацію , його міною убило».

ДІАГНОЗ:

«Осколок зайшов в живіт, рвані рани на руці і кістку перебило на руці. І все. Ноги цілі, все ціле. Ну і осколкові поранення лиця.

ТЕЛЕФОН: 

телефон мами Петра – Тетяни Володимирівни.  096 186 08 54