logo ГоловнаІсторії
Героїв
Благодійний
Аукціон
Контакти
ДМИТРО БОНДАР (ДОПОВНЕНО)
Дмитро Бондар (Доповнено)
ВІК: 26 років

МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ: народився на Вінничині.

СЛУЖИВ:  Я з самої першої мобілізації, яка була, пішов служити добровольцем. Спочатку був призваний на 10 днів на перекваліфікацію, підвищення кваліфікації – військові збори. Потім по закінченню 10 днів я залишився добровольцем.

Я служив строкову службу в 95-й бригаді. Туди і був призваний. У складі 95 бригади я прослужив до вересня місяця, потім перевівся в 90-й окремий батальйон, який був сформований на базі 95 бригади. Перевівся з батальйону в батальйон. І вже в складі цього батальйону 81 бригади був в Донецькому аеропорту.»

ЙОГО ІСТОРІЯ:

Чесно хотів би навіть забути, не пам’ятати, але… Якщо ви колись бачили фільми про війну – це щось схоже. Вибухи, постріли, все летить, всі кричать. Отака от ситуація. Поранення я отримав в ніч з 17 на 18 січня.

Яка там ситуація зараз я не знаю. Про своїх побратимів, що я можу сказати? Про тих хто залишився живим, звичайно ці хлопці-герої. А про тих, кого вже з нами немає – вічна їм пам’ять…Герої не вмирають».

Ми вже рік як відчуваємо, що герої не вмирають. Дмитро Бондар багато розповідав  про героїзм та щоденне  життя військовослужбовців. Така чоловіча  сильна дружба може здолати надважкі часи.

«Я скажу вам так, ми робимо зі своєї сторони, як військовослужбовці ми робимо все. Життя свої віддаємо і повністю віддаємося цій війні. Держава наша повинна подумати про нас, про наші родини. Менше бюрократії .

Довідку я ще ніяку не отримав. Тільки волонтери – юристи, які приходять сюди, вони єдині кому не все одно, які щось допомагають, які хочуть допомогти і підказують який треба пакет документів. Якщо чесно сказати, коли я збирався на цю війну я не йшов заради учасника бойових дій. Тоді про це навіть не йшло мови. В нас відбирали Крим і потрібно було діяти і йти добровольцем, так і пішов. Я тут не через учасника бойових дій, а тому, що моя держава в небезпеці була. Вона і є зараз в небезпеці. Як нормальний чоловік, як громадянин я повинен зробити те, що в моїх силах».

Дружина Віталія Ірина постійно знаходиться поруч з ним й щиросердно кидається допомагати всім пораненим й в палаті, де вони знаходяться, й в сусідніх палатах.  Я декілька разів (зогляду на її поведінку та чуйність) плутала її  з волонтерами. Ірина й дійсно допомагає, якщо відчуває, що її допомомга потрібна. В перші ж дні після смерті в госпіталі пораненого Єдуарда Панченка, саме  Ірина  Бондар – дружина пораненого Дмитра Бондара, зорганізувла допомогу вагідній вдові Єдуарда –Катерині.

А от родині Бондарів  навзаєм  допомогти можемо ми.  

ТЕЛЕФОН: 

Ірина Бондар +38 (063) 8319405

ДОПОМОГА КОШТАМИ:

4405882304072097 Приватбанк (цей рахунок родина Бондар змушена була закрити, оскільки неодноразово його обкрадали, новий рахунок для допомоги дивіться внизу)

ПРОДОВЖЕННЯ ІСТОРІЇ (запис від 15 лютого 2016 року)

Дмитрові виповнилося 28 років. Дружині Ірині також 28 років. Доньці – 5 років

Рівно через рік  ми зустрічися в госпіталі знову. Після багатьох різних щасливих й трагічних госпітальних історій я мало чому дивуюсь. Так складається. Анжеліка Рудницька створила пісню про жінок, які чекають чоловіків з війни. Створила й кліп, вирішила його презентувати, а кошти від презентації передати пораненим. Й ми знову їдемо в госпіталь. Наша спільна подруга Тетяна Ляховецька, як наш постійний провідник госпітальними палатами, знайшла Дмитра Бондаря в одному з відділень Київського центрального військового госпіталю. Дивуватися було ніколи. Потрібно було допомагати.

Рівно за рік Дмитро пережив понад 16 операцій. В поранену ногу імплементували два металеві штифти. Однак кістка не заживлюється. Почався гнійний остеомієліт. Штифти забирати не  можна, кістка ноги на ньому тримається. Однак штифти й провокують гниття кістки.  Ситуація із серії безвихідних.  Лікарі пробують діяти у двох напрямках – чистка кістки, лікування остеомієліту. Нога значно коротша  за іншу,  й в майбутньому її доведеться нарощувати.

На моє запитання, як прожили цей рік, Дмитро відповідає:«Да якось прожили». Дружина працює в дитячому садочку. Заразом й доньку там доглядає. ЇЇ зарплатня – близько 3 000 гривень. Така ж й оплата надходить Дмитрові з армії. Як можна прожити на ці кошти й пережити 16 операцій мені не зрозуміло. Дмитро сором'язливий до «неможу». Скільки коштів пішло на лікування він порахувати так й не зміг. Ірина веде домашній бюджет зараз. Після 3-х місяців життя в госпіталі поруч з Дмитром – дружина взяла всю відповідальність на себе. Головне, щоб Дмитро став на ноги. Дружина приїздить щотижня. Працює. Він теж намагається працювати. На волонтерських  принципах надає юридичну допомогу дітям загиблих побратимів. Він й сам досі не знаходить слів пояснень про своїх загиблих друзів.               «Та на небі. Та з Ангелами»

Дмитро мріє, що власних дітей у нього буде багато. Й мрії у нього мають збутися.

«Діти не будуть знати, що таке війна»

«Я не боюсь війни, але найбільше в житті не хочу, щоб війна повернулася. Спочатку я жив помстою, хотів знайти винних в тому, що сталося і зі мною, і з країною. Але з часом прийшли інші відчуття. Будь-якою ціною переговорів, мирно зупинити війну. Щоб більше ніхто не загинув. Й не постраждав.»

Допомогти коштами можна на картку дружини Ірини Бондар.

Картка в Приватбанку за номером 5168757301206019